Багатіти треба разом з державою, а не за рахунок її
  • :
  • :

Чи потрібно змінювати формат Першовересневої лінійки – коментар ніжинців та начальника управління освіти

Лінійка 1 вересня знаменує початок нового навчального року. День знань у всіх містах України святкується офіційно і їх формат залишається незмінним ще з часів СРСР: лінійка, доповідь директора, озвучення кошторису робіт і т.п.

Можливо прийшов час до змін? Саме це питання ми поставили начальнику Управління освіти м. Ніжина  Крапивянському Станіславу Миколайовичу.

«Станіславе Миколайовичу, з часів СРСР нічого не змінилося в форматі святкування Дня Знань – 1 вересня. Як відомо, Україна на даний момент, орієнтується на європейський рівень життя. Чи не являється лінійка пережитком радянської епохи?»

«Є певні історичні традиції, які складалися  десятиліттями. 1 вересня ми святкуємо великою  дружньою родиною. Учні урочисто приходять  до школи разом зі своїми батьками. Всі  стають  лінійкою і потім починається урочистий захід. Високий старшокласник бере маленьку першокласницю на плече і проходить по периметру  з дзвоником в руках. Зазвичай лінійка триває півгодини: виконання національного гімну, виступ директора, випускників та меценатів, які підтримують навчальний заклад своїми коштами – от така традиція…

Що замість цього ?

Дійсно в Сполучених Штатах Америки  є  така  традиція -батьки, учні і вчителі збираються разом на стадіоні, смажать сосиски та овочі, спілкуються поміж собою. При кожній школі в Ніжині є стадіони. Чому  б ні? Давайте спробуємо, якщо буде така пропозиція. Західна Україна вже перейняла цей досвід.

Тут кожна школа вибирає по своєму. Я тільки ЗА!

В лінійці є багато плюсів і багато мінусів. Важливим позитивним моментом можна відзначити – Єдина сім’я  і єдина родина: вчителі, батьки, діти. До мінусів можна віднести реакцію першокласників – багато з них не розуміють, що відбувається, о восьмій годині ранку їм хочеться лише спати, багато дітей не витримують півгодини цього дійства.»

В підсумок Станіслав Крапивянський додав: «Ми сильні своїми традиціями, але, якщо складеться якась інша традиція, то ми радо підтримаємо  її».

З цим питанням ми також звернулися до ніжинців, аби дізнатись  їх думку з приводу того, як має проходити це свято: що треба залишити, а що потребує зміни і вдосконалення.

Ось що вони відповіли:

Тетяна – мама двох дітей Олександри та Георгія, учнів 16 школи: «1 вересня потрібно відмічати. Це обов’язково, адже межа між канікулами і школою має бути. Але, можливо, не так  офіційно, бо діти нудяться, треба більш задіювати учнів, щоб вони приймали участь в цьому заході.»

Іван Степанович, 85 років: «Все треба змінювати на краще. Ми йдемо в Європу, тому треба переймати європейський досвід.»

Світлана з донькою Анною: «Лінійка це добре, але не доповідь про те, хто і скільки дав на школу та що пофарбували – це нікому не цікаво. Діти мучаються на сонці. Я за свято на перше вересня, і хочу щоб залишилося привітання для дітей та вчителів, побажання їм  успіхів і щоб все склалося все добре.»

Юлія – мама двох дітей: Андрія – учня 16 школи, та Катерини – цьогорічної першокласниці: «Я вважаю, що захід треба суттєво скоротити. Діти стоять з цими квітами, страждають, іноді, під сонцем, іноді, під дощем. Можна зробити захід більш святковим, бо занадто офіційно. Діти, здебільшого не розуміють те, що їм хочуть донести, їм хочеться свята. Буде добре, якщо одночасно будуть задіяні декілька класів. Таким чином діти об’єднуються ще до першого вересня в процесі репетиції, і в результаті  вже швидше і веселіше пройде День Знань.

Дмитро – учень 9 класу: «Мені не подобаються сучасні лінійки. Хотілося б бути задіяним в святкуванні цього свята: влаштувати флешмоб, можливо загальний пікнік.»

Роман – батько Каріни, учениці 4 класу:  «Свято повинно бути для дітей, а не для батьків і депутатів. Лінійки – це «совковщина». Я вважаю, що святкування 1 вересня  треба проводити саме для першачків  всі інші можуть буди не так активно задіяні. Був би не проти, якщо доньці запропонували щось нове, інший формат початку нового навчального року.

В заключення хочеться додати. Від нас –дорослих, залежить доля наших дітей. І тільки ми вирішуємо, яким напрямком буде прямувати наше майбутнє.

Лілія Журко

Опубліковано: 10-8-2017