Щастя - не мета життя, а його засіб
  • :
  • :

Інтерв’ю з випускницею Ніжинського державного університету – відомою журналісткою Чернігівщини Мариною Забіян

ІСТОРІЯ ОДНОГО ЖУРНАЛІСТА

Вчимося з досвіду медійника

В Ніжинському державному університеті ім. Миколи Гоголя цього року почалась підготовка студентів за напрямком «журналістика».

«Шукати роботу чи цілком віддатися навчанню?» – сьогодні студентів турбують подібні  запитання. Якщо Ви молодий амбіційний журналіст – цей матеріал для Вас! На ці та інші запитання відповідає Марина Забіян – журналіст обласної газети «Вісник Ч»  та «Весть»

 

Доброго дня, Марино, розкажіть на якому факультеті ви навчалися в Ніжинському державному університеті? Які це були роки?

У 2002 році вступила на філологічний факультет. Навчалась за спеціальністю «українська мова, література та художня культура». Цілий рік перед вступом відвідувала підготовчі курси.  До речі, дуже корисна річ. Завдяки курсам змогла зайняти призове місце на обласній олімпіаді, і, як наслідок, складала лише один іспит: диктант, другий мені зарахували автоматично.

Студентські роки, банально, але насправді найкращі. Причому і в плані освітньому в тому числі. Я за натурою гуманітарій, а в шкільні роки навчалася у фізико-математичному класі, тому, коли потрапила на філологічний, отримувала задоволення по повній.

Важко повірити, але після пар мчали до читальної зали і займали місця, бо як запізнишся, то вільних могло вже й не бути.

Не скажу, що сумлінно відвідувала усі пари, але були викладачі, до яких не можна було не піти. Без персоналій. Просто дякую усім.

Ви б могли порекомендувати студентам почати шукати роботу вже на початку навчання, і яким був Ваш шлях до роботи у редакції обласної газети?

Роботу шукати просто необхідно, інакше вона знайде вас! Працювати почала ще з першого курсу: спочатку проводила тестування на вулиці, роздавала листівки, а на четвертому курсі отримала пропозицію очолити новостворене видання «Наше слово». Зараз розумію, що із журналістикою це було мало пов’язане. Але певний досвід, і пунктик до мого резюме. А звільнення стало найбільшим поштовхом до наступного етапу. У 2007 році я повернулась до рідного Чернігова, була навіть торговим представником, грошей за першу роботу так і не отримала. Якось у газеті побачила оголошення «Вісника». Під час співбесіди редактор одразу  сказав: зарплати не чекай, ми тебе будемо вчити, а там побачимо.

Як резюме: якщо вистачає запалу, сил та часу, встигайте усе — і вчитися, і працювати.

Чи не набридає Вам ваша робота, адже працюєте журналістом вже багато років? Чи не хотілося б щось змінити?

Та не так вже й багато )))) Цього року рівно десять. Не набридає ні секунди, мені здається, що це одна з небагатьох професій, у якій ти можеш постійно розвиватись. Причому не маю на увазі вертикаль, посади, а саме розвиватися як спеціаліст. Періоди бувають різні: радості через взятий матеріал, злості, що не можеш чогось з’ясувати чи просто не вистачає знань у тій чи іншій сфері. Емоцій та станів безліч, але щоб набриднути — ніколи!!!

Що Ви читаєте, окрім газети в якій публікуєтесь? І взагалі – чи любите читати? Можливо є улюблені художні книжки чи спеціалізована література для медійника, яка завжди під рукою?

Можливо і напевно, є медійні посібники, але, на свій сором, не читаю їх і нічого радити не буду. Як вчинити у тій чи іншій ситуації, підказує життя. Є філологічний багаж, який насправді допомагає зараз у журналістській діяльності. Насправді, більше читала спеціальної літератури ще до роботи у «Віснику», та жодна не запам’яталась.

Загалом же читати раджу багато. Різного. Про все. Більше художнього. І словарний запас попвните, і грамотність підтягнете, і як автор у автора повчитеся.

Які матеріали Ви любите писати? А які матеріали Вам писати найскладніше?

Це письменники можуть любити чи не любити, а я порівнюю нас, журналістів, з ремісниками, до творчості ми маємо досить опосередкований стосунок. Завтра вихід газети до друку, є пуста сторінка, і ти маєш її заповнити. Любиш не любиш, а мусиш.

Який з Ваших матеріалів Вам подобається найбільше?

Пам’ятаєш ті матеріали, які було найважче взяти, домовитись про зустріч, з’ясувати справжню причину, отримати коментар.  На думку спав матеріал про школу у Чернігівському районі, через паркан від якої підприємець прямо на очах у школярів забивав худобину. Після публікації на проблему звернуло увагу і обласне управління освіти, ситуацію вирішили. А ще один із перших репортажів — про батюшку, який у церкві ножі продавав.

Чи спілкуєтесь ви нині зі студентськими друзями?

Безумовно. Кілька лишились моїми подругами по життю. До речі, майже всі пов’язали свою професією з філологією, радимось одна з одною у робочих моментах. Добре, що є поруч такі люди.

Побажання студентам та випускникам НДУ від журналістки обласної газети Марини Забіян?

Писати, писати і ще раз писати, і кількість неодмінно перейде в якість. Це я вже точно знаю.

Підготувала Валентина Ващенко

Фото з архіву Марини Забіян

Опубліковано: 16-12-2017