Багатіти треба разом з державою, а не за рахунок її
  • :
  • :

Парадокси життя — у Ніжині

4 грудня у Ніжинській центральній міській бібліотеці ім. М. Гоголя зібралися шанувальники прози малого формату. Людмила Федорівна Корженко, член літературної спілки нашої бібліотеки, презентує свою збірку оповідань «Парадокси життя».

 

 

Мала проза-вибір для тих, хто цінує лаконічність та різноманітність. Книжка складається з семи оповідань про кохання, виховання дітей та моральні цінності життя. Здавалося б-звичайні історії, але вони дуже емоційні, щирі, і як це буває у повсякденні, не завжди радісні. Герої оповідань потрапляють у різні обставини, з яких обов’язково є вихід. Тому Мирослава Козар/вона ж Людмила Корженко/ й назвала свою збірку «Парадокси життя».

 

 

З цими парадоксами ми стикаємося всюди. Сам парадокс стимулює мислення. Людина починає розуміти-щось пішло не так. Вона сама немов краде у себе власне життя. Тому роблячи вибір, слухайте своє серце. І не бійтеся міняти життя / «Історія одного кохання», «Гіпербола для Попелюшки»/. Головний парадокс буття: вихід там, де вхід. Отже, авторка мислить філософськи, а не лише художньо-емоційно. Запрошений на зустріч з презентанткою колишній викладач Ніжинського державного університету, доцент кафедри української літератури Крутиус Володимир Павлович дав професійну оцінку збірці оповідань «Парадокси життя» Мирослави Козар /Л.Ф. Корженко/:

— У Вас різноманітне письменницьке обдарування. Збірка різножанрова, в ній-три види творів: проза, драма, лірика.

А член «Літературної вітальні» поетеса Валентина Образцова додала: «До Олімпа Ви добрались і з Пегасом повінчались».

 

 

Ніжинський прозаїк Віктор Абузяров та шанувальниця лірики Катерина Бондаренко одноголосно підтвердили, що досвід неможливо купити. Його отримують на протязі життя. А без нього немає прози, ні малої, ні великої. Гадаєте, що оповідання написати легше, ніж роман? А ви спробуйте.

 

 

У збірці «Парадокси життя» багато любові. Саме вона допомагає героям оповідань знайти вірний шлях у житті / «Спогади і почуття», «Мати Марія», «Відлуння вересневої мелодії»/. Нелегко жити сучасним українцям. Мабуть, тому і відбувся Майдан. Саме тут герой твору «На Майдан!» безробітний Мишко вперше «відчув свою значимість і причетність до загальнонародної справи». Авторка вважає, що молодь повинна знати історію власного роду, звідки їх діди-прадіди. Цій темі присвячено оповідання «Родинна мандрівка». Символом лихих 90-х років стала вже нікому не потрібна будівля дитсадка з басейном, спортзалом, гарними кімнатами у с. Журавлине / «Відлуння вересневої мелодії»/. Грошей на меблі й обладнання не хватило. І дітей не було.

— Мені дуже приємно, що «вітальня» поповнюється новими членами. Ніжин навіює бажання творчості. Тому у нас стільки талановитих майстрів, — оцінила презентацію Єфремова Алла Федорівна, яка й започаткувала у Ніжинській центральній міській бібліотеці ці творчі зустрічі.

 

 

Як сказала ведуча зустрічі-презентації Тамара Колотило, заввідділом обслуговування ЦБС, неможливо навчити людину писати. Літературний хист або є, або його немає. Людмила Корженко народилася у селі Козари Носівського району. З 1964 року її сім’я живе в Ніжині. Ще у 6 класі вона стала писати до газети. Читала однокласникам власні фантастичні оповідання, навчаючись у СШ №2, потім – у СШ №8. Мріяла стати журналістом. Але закінчила Прилуцьке педучилище і працювала у дитсадку. У 1981-1982 рр. Людмила Федорівна почала вивчати основи журналістики при редакції газети «Під прапором Леніна»/тепер «Ніжинський вісник»/ на народному факультеті журналістики під керівництвом Юрія Ароновича Каганова, члена Національної Спілки журналістів України. Багато писала до газет, про що свідчить пухка тека з публікаціями на різну тематику.

 

 

Отримала вона і вищу освіту у Ніжинському педінституті. Потім викладала у СШ №8, працювала з дітьми на СЮТ. Швидко пролетіли роки. Зараз Людмила Корженко вже на пенсії. Але дома не сидить. Освоїла робітничу спеціальність машиніста насосних установок. Має вільний час для творчості, зустрічей з друзями. А псевдонім Мирослава Козар буде нагадувати їй про родинне коріння, батьківське обійстя у мальовничих Козарах. До речі, рідний брат Людмили Федорівни, Олександр Пархоменко — один з режисерів багатосерійного телесеріалу «Жіночий лікар».

 

 

Наталія Старінко, бібліотекар, м.Ніжин

Опубліковано: 5-12-2017