Багатіти треба разом з державою, а не за рахунок її
  • :
  • :

Коли горілка ніжинському козаку не товариш

З дитячих літ ми знайомі з твердженням про нерозлучність українського козака з люлькою та чарчиною горілки. Дійсно, козаки любили погуляти, відволіктись, забутись від реальності їхнього непростого життя. На їхніх очах лилася кров, помирали побратими, сиротами ставали діти, матері в розпачі намагалися оживити тіла їх дітей, вбитих ворогом. Такими були реалії XVII ст. – жорстокого і кривавого, в якому виживали лише найсильніші, які мали захистити слабких і тим самим продовжити існування українського народу. Тож немає сенсу заперечувати любов українського козака до оковитої. Втім, звичаєве козацьке право суворо боролося з неконтрольованим розпиттям запорожцями горілки. Під час військових походів діяв сухий закон, за порушення якого винуватця очікувала смерть. В дні морського походу козака, який напився, просто викидали за борт чайки, віддаючи його життя в руки водяної стихії. Саме дія сухого закону під час війни не розкладала козацьку громаду з середини, була запорукою безстрашних перемог, безсмертної пам’яті нащадків та вічної слави.

Додаючи ложку дьогтю в мед, маємо сказати, що порушення сухого закону під час війни, часто призводило до негативних, катастрофічних наслідків. Свідченням цього є сторінка з історії Білоруського походу 1654-1656 рр. – найуспішнішої військової кампанії Ніжинського козацького полку часів Хмельниччини (1648-1657 рр.). У травні 1654 р. 20 тис. козаків вторглися на територію Білорусії, щоб вибити звідти польські та литовські війська Речі Посполитої. Під керівництвом ніжинського полковника, а за сумісництвом і наказного гетьмана Сіверського, Івана Золотаренка ніжинські, чернігівські та переяславські козаки захопили 30 великих міст, не зазнали жодної вагомої поразки. Але ситуація змінилася після загибелі у кінці 1655 р. І. Золотаренка. Головнокомандувачем над козаками у Білорусії став брат ніжинського полковника – Василь Золотаренко. На той час ніжинські козаки продовжували облогу Старого Бихова – найміцнішої білоруської фортеці. Під стінами цього міста знайшла свою смерть не одна сотня козаків. Останній факт сильно збурював чернь – найбідніше козацтво, що не мали нічого окрім свого життя та шаблі. Чернь звинувачувала в поразках під стінами Старого Бихова старшину, переважно нового ніжинського полковника Василя Золотаренка. Назрівав бунт, поштовхом до якого став наказ В. Золотаренка своїм козакам відійти назад, залишивши м. Новий Бихів. Цим відступом скористалися поляки, які миттю зайняли місто. Виснажені війною ніжинські козаки не могли пробачити В. Золотаренку того факту, що військо Гетьманщини не лише не захопило Старий Бихів, а ще й втратило Новий Бихів.

Ніжинці взялися за шаблі. Свій радикальний крок чернь пояснювала старим запорозьким звичаєм: на козацького ватажка, особиста помилка якого призвела до поразки і загибелі  побратимів, мала чекати кара у вигляді смерті. Відбулася різанина, в якій чисельно переважаюча чернь розігнала старшину. Заможне козацтво накивало п’ятами, кинувши напризволяще своє майно та здобич, здобуту за час Білоруського походу 1654-1655 років. Кинуте стало здобиччю черні, яка швидко взялася до поділу одержаного.

Серед кинутого старшиною обозу козаки знайшли вози з горілкою. Виникає слушне запитання: «Що робили вози з горілкою в районі розташування козацьких військ, якщо там мав діяти сухий закон?». Однозначної відповіді на це питання немає. Можливо горілку привезли ніжинські купці для продажу місцевій старшині, або ж це була ретельно організована диверсія з боку армії Речі Посполитої, спрямована на розпорошення козаків В. Золотаренка?

Як стверджує Літопис Самовидця, ніжинські козаки втратили здоровий глузд та сильно напилися. Забувши про обережність, чернь на практиці ще раз підтвердила життєвий козацький звичай: «Якщо вже пити – то відро». (До слова,  одному здоровому козаку було під силу випити й відро, бо тодішня горілка мала лише 15-20 градусів міцності, а не сучасні 40. Тай відра були менші). Цією ситуацією скористалася старшина, яка зібравшись до купи, напала на п’яну чернь та порубала багатьох із них. Лідери бунту були повішені. Білоруська земля оросилася козацькою кров’ю, пролитою українцями! Бунт було придушено.

Останні події в Білорусії сильно занепокоїли гетьмана Б. Хмельницького, який вирішив покарати винних у перехопленні поляками військової ініціативи та втраті Нового Бихова. Розуміючи обурення черні, гетьман став на їх бік та визнав головним винуватцем поразки і подальшого «п’яного бунту» ніжинського полковника В. Золотаренка. Втім, В. Золотаренко уникнув страти за козацьким звичаєвим правом. Гетьман пожалів Василя, оскільки той був рідним братом його третьої дружини Ганни Золотаренко. У 1656 р. Б. Хмельницький особистим наказом звільнив В. Золотаренка з посади ніжинського полковника та головнокомандуючого козацькими військами у Білорусії.  Новим очільником українських козаків у Білорусії став Іван Нечай,  який став пильніше стежити за черню і тим, щоб горілка більше ніколи не була товаришем козаку під час походу.

Опубліковано: 5-12-2017