Плани – ніщо, планування – все. – Дуайт Д. Ейзенхауер
  • :
  • :

Закриття шкіл на Ніжинщині: до чого призведе оптимізація?

За що ми боремося, чи вибачте «не боремося», працюючи кожного дня на своєму робочому місці чи виконуючи громадську роботу? Чому ми, як депутати, тут на місцях, маємо «піднімати» руки, аби той чи інший «циркуляр» зверху підтримати? Кому необхідно «догодити»?  Мабуть, що батькам діток, самим учням, а ніяк не антинародним реформам Президента чи  чиновницьким посадам?

Це все стосується питання, закриття шкіл на селі. Нажаль, В Україні можновладці спершу роблять зміни в Закон, а потім думають. Який стан доріг у нас зараз? Питання мабуть риторичне… Це ті дороги, якими б підвозилися учні! Чи повна забезпеченість шкільними автобусами? Чому малеча повинна чекати в школі закінчення уроків у старшокласників, щоб разом відправлятися додому? Чи повинні дітки добиратися рейсовим автобусом, якщо звісно перевізники їх ще й «підберуть»?

Адже відповідно до законодавства школа, у якій не навчається 25 учнів не має права на існування. Це бачення держави, зауважте без врахувань думки громади!

Необхідно працювати по совісті, на якому б кріслі , вибачте Ви б не сиділи! Я хочу подякувати депутатам, які відстоювали і боролися проти закриття шкіл у Ніжинському районі. У минулому році, нажаль, голосів щоб залишити школу у с. Бурківка Ніжинського району не вистачило.  За збереження школи тоді проголосували лише депутати фракції ВО « Батьківщина» у Ніжинській районній раді. У цьому ж році під час пленарного засідання сесії Ніжинської районної ради розглядалося питання закриття  уже Стодольської школи. Цього разу вдалося рішення не прийняти і завадити ліквідації школи у селі Стодоли. Але, не зважаючи на думку депутатів районної ради, голова РДА все ж призупинив діяльність школи у Стодолах.

Реорганізація та закриття шкіл у сільській місцевості – це проблема, яка постійно перебуває на наших вустах, – це болюче питання, і воно випливає із демографічної ситуації. І коли чуєш аргументи на кшталт: не можна надати якісної освіти у школі, де навчаються 25 дітей чи розпорошувати бюджетні кошти, виділені на освітянську галузь. Мабуть покоління, яке навчалося в сільській школі відповість: що вчителі своєю присутністю, своїм співжиттям з учнями на селі, змінювали самих дітей не гірше від місцевих. І почуття патріотизму чи то любові до рідної малої батьківщини та намагання розвитку свого села у таких дітей розвинуто найбільше.

Виходом із ситуації, що склалася може стати перегляд програми реформи, або ж напрацювання у сфері подолання демографічної кризи на селі, а ніяк не «нагинання» голови та догоджання чиновникам

Як бачимо, «реорганізувати» чи закрити школу не збиралися ані фашисти під час війни, ані минула влада. Тож чи не злочином можна назвати плани знищити школу в українському селі зараз у суверенній незалежній Україні.

Оптимізація, на мою думку, має приводити до кращого життя, а не до знищення того що маємо! Чи це ми вже живемо по- новому?